Поради психолога вчителям
10 мотивувальних звичок для підлітків
Рекомендації щодо урахування психологічних особливостей прояву стресу в учнів
За стресовими станами, страхом, тривогою і агресією дітей стоїть, як правило, конфлікт у міжособистісних стосунках, конфлікт між культурою страху і культурою сорому. Запобігти збудливості, тривоги, страхів дітей значно легше, ніж потім їх знімати. Збереження позитивного стану дитини забезпечать такі рекомендації:
1. Безпосередньо спостерігати за поведінкою учня та його взаєминами з однокласниками, реакцією в природних умовах або в умовах психолого – педагогічного експерименту, аналіз педагогічних установок;
2. Уважно вивчати особливості сімейного та позашкільного оточення школяра, умов його виховання (повнота сім'ї, культурний та освітній рівень її членів, кількість дітей, ставлення членів сім'ї одне до одного, наявність фактів зловживання членами сім'ї алкоголем чи наркотиками, використання батьками брутальних засобів виховання, реакція їх на агресивні дії дитини та ін);
3. Створювати атмосферу спокою, доброзичливості, стабільності, рівноваги;
4. Позитивно висловлюватися, надавати емоційну підтримку, спрямовану на формування у дитини впевненості віри у себе;
5. Піклуватися про наповнюваність класів, створення "куточків затишку", центрів діяльності, у яких дитина матиме змогу спілкуватися з однолітками у невеличкій підгрупі;
6. Педагогам та батькам узгоджувати виховні дії між собою;
7. Відсутність авторитаризму й пригнічення особистості дитини, відмовитись від заборони самостійних дій та рішень, надавати їй права вибору;
8. Розумно організовувати режим життя, привчати до певного розпорядку з урахуванням індивідуальних та вікових особливостей;
9. Забезпечувати фізичне, розумове й емоційне навантаження відповідно до можливостей кожної дитини, запобігати перевтомі;
10. Особливу увагу приділяти дитині у час кардинальних змін у житті - переведення до іншого класу, прийшов новий вчитель, або відбулися зміни у складі родини тощо;
11. Прагнути уберегти дитину від стресогенних чинників, відмовитися від залякування, від створення ситуацій, які її турбують;
12. Розумно, виважено реагувати на прояви агресії, негативізму, впертості у дитини;
13. Надавати дитині змогу вільно обирати для себе вид діяльності, задоволення її природної потреби у спілкуванні;
14. Розвивати у дитини здібності адекватного сприйняття себе та інших;
15. Зауваження робити лише в м'якій, доброзичливій формі. Бажано, щоб критика супроводжувалася конкретною порадою та впевненістю учнів щодо виправлення своїх недоліків або помилок;
16. Вчителю необхідно пам'ятати, що дуже часто серед агресивних дітей помічається низький рівень інтелектуальних здібностей, неуважність, слабка пам'ять; вони або занадто повільні, або, навпаки, дуже імпульсивні. А тим часом наявність відхилень у психічному розвитку часто стає причиною сильних перевантажень дітей, емоційного дискомфорту, конфліктних ситуацій з батьками, вчителями, однокласниками, втрати інтересу до навчання і до школи в цілому. Тому, для підтримки постійної уваги, необхідної працездатності під час уроку - заняття їм бажано добирати різноманітні вправи та змінювати форму роботи;
17. Знаходити шляхи для зниження суб'єктивної значущості ситуації і завдань школярів, переносити акцент на усвідомлення ними стрес-факторів під час діяльності і формування почуття впевненості в успіху при взаємодії з високотривожними дітьми.
18. Дітям з низьким рівнем агресивності давати завдання, що передбачають виявлення ініціативи та самостійності. Також їм дуже потрібні заохочення та доброзичлива увага, щоб зміцнювалась впевненість у своїх силах.
19. Могутнім засобом корекції емоційного стану є спілкування з природою, що заспокоюють, урівноважують душевний стан дитини. Добре, якщо ця діяльність супроводжується слуханням музики, співом;
20. Позитивні результати дає проведення аутотренінгу. За допомогою слова можна цілеспрямовано впливати на психіку дитини, викликати бадьорий, життєрадісний настрій, знижувати агресивність, знімати збудження, тривожність, посилювати функції внутрішніх органів, мобілізувати резерви організму, допомагати долати страх, нерішучість, зневіру у себе.
Особистісно зорієнтований підхід у навчанні грунтується на сприйнятті індивідуальності, самоцінності дитини як носія суб'єктивного досвіду, який складається у неї з перших днів життя. Учень має право на особистісний шлях розвитку та вибір засобів навчальної діяльності в межах її завдань.
* Учитель, ставлячись до учня як до особистості, дає йому змогу саморозвиватися й самореалізовуватися, враховує його можливості, особливості, зді¬бності. Взаємодія між вчителем та учнем має будуватися на основі єдності позицій, бажань, а не вимушеного спілкування.
* Найголовніше завдання вчителя: максимально активізувати внутрішні ресурси своїх вихованців, щоб вони самі могли успішно впоратися з різноманітними навчальними, а в подальшому - виробничими проблемами. Дітей слід навчити на оптимальному рівні виявляти свій інтелектуально - вольовий і моральний потенціал.
* Особистість педагога - лише передумова виховання дитини. Трансляція його позитивних якостей відбувається лише тоді, коли він, встановлюючи зв’язки з дітьми, створює й збагачує їхній досвід емоційних переживань.
* Якщо вчитель ставитиметься до учня без справжнього інтересу і поваги, у того не буде жодних підстав сприймати себе як особистість.
* Щоб зрозуміти учня, його думки, почуття, вчинки, треба брати емоційну участь у стосунках з ним, навчитися відчувати до нього постійний інтерес. Позиція безпристрасного арбітра згубна для справи.
* Такому вчителю, форми і способи діяльності якого статичні, не змінюються від уро¬ку до уроку, від року до року, сьогодні нічого робити в класі.
* Якщо учень не сприймає ваших дій (способів впливу) щодо нього, то це озна¬чає лише одне: ці дії не відповідають його особистісним особливостям.
* Якщо вам потрібно висловити зауваження учневі, то зробити це слід друже¬любно і з повагою до нього. Ваше несхвалення його поведінки в певній ситу¬ації втратить негативний ефект.
* Якщо виник конфлікт з учнем, не шукайте способів будь-що утвердити свою правоту. Спробуйте знайти взаємоприйнятні шляхи його розв’язання.
* У багатьох своїх учнях учитель вбачає однодумців і спільників. Досягти про¬фесійного успіху вчитель може, лише узгоджуючи свої дії з ними.
Мова тіла вчителя на уроці
Ваша постава, погляд, міміка, жести – ось далеко не повний перелік усіх тих компонентів, що складають систему сигналів вашого тіла. Це і є мова тіла.
Наше тіло говорить постійно. Кожної секунди сигналізує, воно про щось, будь то зосередженість, сонливість, недовіра, відстороненість чи закоханість. Більше того, на думку психологів, спілкування між людьми не дві третини є невербальним і лише третя частина інформації доходить до нас шляхом вербальної (словесної) комунікації.
Ось декілька порад невербального спілкування вчителя з учнями на уроці. Перш, ніж розпочати урок, дайте можливість вашому поглядові повільно „побродити” по класові. Ви прямо-таки збирайте погляди учнів. Не починайте говорити, тільки-но переступивши поріг класу. Краще зачекайте, поки учнів заспокояться. Інакше викажете ваше хвилювання, що негативно вплине на дисципліну в класі. Вітаючись з учнями на початку уроку: „Доброго ранку. Я хотів би розпочати наш урок”, не спрямовуйте очі у вікно. Цей погляд по-зрадницькому викаже, чого насправді хотів би вчитель: втекти туди, куди показує його погляд.
Під час уроку підшукайте собі позитивно настроєного учня. Адже ви нервуватимете ще більше, якщо видивитеся собі учня, який, скажімо, позіхає постійно у вас на уроці, а то й взагалі вас не сприймає. То ж знайдіть собі учня із знаком „+”, який зацікавлено слухає ваш матеріал. Цей позитивний контакт з одним учнем автоматично переноситься і на всіх інших. Адже, з точки зору кожного учня, ви дивитеся саме на нього, то ж кожен приписуватиме собі цей „доброзичливий” погляд.
По можливості уникайте неспокійного ходіння туди-сюди перед класом. Ви тим самим відвертаєте увагу дітей від змісту уроку. Але й стояти, як вкопаному, не слід. Поки ви хвилин 20 пояснюєте новий матеріал, не завадило б двічі ти тричі спокійно перейти на інше місце. Та не кваптеся і не гарячкуйте. Під час зміни місця постарайтеся посилити візуальний контакт з окремими учнями. найвигідніше місце для вчителя – поблизу вчительського столу. Але не слід весь час стояти за столом. Тим самим ви поставите бар’єр, що дуже заважатиме вашим взаєминам із класом. Найліпше, якщо ви відкрито стоятимете перед класом, неподалік вашого столу. Тоді учні зможуть вас бачити на повний зріст. Та, з іншого боку, навряд чи хтось зможе півдня встояти на ногах. Присядьте тоді краще збоку на краєчок вашого столу, ваші ноги мають торкатися підлоги. Але ні в якому разі не сідайте на учнівський стіл, поставивши обидві ноги на стілець.
А тепер щодо пози вчителя біля дошки. В критичній фазі вчителі-початківці, як правило, починають відступати все далі назад від класу до дошки. Цього не слід робити, потрібно знайти в собі мужність зробити крок уперед назустріч.
Мабуть, ще складнішою виявляється ситуація, коли вчитель змушений повернутися до дошки, щоб записати матеріал. Дисципліна в класі відразу погіршується і вчитель поспіхом записує, щоб знову повернутися до класу. Часто вчитель, записуючи щось на дошці, хоче одночасно звернутися до класу, скажімо, поставити якесь запитання. Недосвідчені вчителі повертають тоді голову переважно через праве плече, в той час як весь корпус залишається повернутим до дошки. Така поза заважатиме відкритому спілкуванню вчителя з класом. Краще було б відірватись на якусь мить від дошки і відкрито повернутися до класу. Між дошкою та учнями виникає таким чином символічне комунікативне коло, що довершується постаттю вчителя.
Слідкуйте за своєю поставою. Вона не повинна посилати негативних сигналів. Уникайте використання сигналу зверхності, а саме – не закидайте голову назад під час вербальної атаки учнів. Бо ця ваша удавана „перевага” над ними чітко вказує на тимчасову втрату самоконтролю.
Відмовтеся від сигналів, що передають такі емоції, як: глузливість (висміювання), ворожість (корпус відведений назад, обидві руки відсторонююче простягнуті до учнів), нудьгу (нерухомий погляд у далечінь, глибокі зітхання, позіхання, позирання час від часу на годинника), нетерпіння (вчитель тарабанить пальцями по столу чи постукує ногою об підлогу). Всі ці пусті жести годяться для того, щоб відштовхнути від вас учнів. Уникайте і тих сигналів, які переносять на учнів вашу власну невпевненість у собі (вчитель сіпається, нахиляє вперед корпус, схрещує ноги чи обхвачує ними ніжку стільця).
Звертаючись до класу, використовуйте широкі, відкриті, але спокійні жести. Руки при цьому мають рухатися на рівні грудей, долонями догори. Ваші жести мають йти перед словами і ні в якому разі – навпаки. Найліпше, якщо руки вільно поєднуються на рівні грудей і живота. Цей жест виражає невимушену зосередженість чи зосереджений спокій.
Ніколи не крутіть крейду в руках. Дуже обережно використовуйте такі жести, як постукування вказівним пальцем по столу, погрозливі жести (стиснуті в кулаки руки), жести відведення (долонями як бар’єр вперед). Завжди уникайте пустих жестів, приміром, безцільного розмахуваннями руками.
Що ж стосується міміки, то намагайтеся відкрито дивитися учням у вічі. Коли не хочете виглядати нервовим чи емоційно хитким, уникайте часто прикривати рота, потирати носа чи щоки, стискувати губи, морщити лоба та здіймати брови.
Як уникнути шуму на уроці?
Урок у початковій школі. Учитель раптом помічає, що діти починають шуміти. Шум поширюється по всьому класу і вже майже переходить у гул. Знайома ситуація?
Поміркуйте, чому діти починають шуміти на уроці.
Шум на уроці може бути конструктивним і деструктивним.
Конструктивним він є тоді, коли не впливає на фізичний та психічний стан дітей, не заважає реалізації завдань уроку. Як правило, виникає у процесі впровадження інтерактивних методів навчання, групової та парної роботи, неможливо зовсім безшумно про¬водити фізкультхвилинки.
Деструктивний шум є ознакою перенапруження та виникнення тривожності у дітей на уроці, показником стомленості. Він не сприяє реалізації цілей уроку, спричинює виникнення конфліктних ситуацій, заважає повноцінному навчанню та розвитку особистості. Таким чином учень демонструє позицію «Зараз я почуваюся некомфортно».
Що може бути причиною появи деструктивного шуму? Зокрема, це помилки у плануванні та організації уроку, проблеми, що виникли під час викладення навчального матеріалу, ігнорування індивідуальних особливостей учнів. Розглянемо їх детальніше.
Помилки в плануванні та організації уроку
• Не продумані логіко-змістові переходи між структурними компонентами уроку.
Сприйняття людини цілісне: нам не подобається, коли інформація обривається, щось залишається недоговореним чи звідкись з'являється щось нове (пригадай¬те своє ставлення до телереклами). Часто вчителі пропонують дітям зав¬дання, не пов'язані з попереднім. Така непослідовність у більшості дітей викликає психологічну на¬пругу, сприймається негативно. Ті, кому найважче стримати себе, реагують на такі ситуації сторонніми розмовами. Найчастіше порушення у логіко-змістових переходах на уроці трапляються під час переходу від етапу актуалізації опорних знань до пояснення нового матеріалу. Можна порівняти цю ситуацію з тією, коли спортсмену пропонують під час розминки розігріти одну групу м'язів, а нова вправа передбачає навантаження тих м'язів, що не розігріті. І хоч ці етапи — це тільки початок уроку (10—15 хв), вже можлива поява напруження, що згодом перетвориться на шум. Друга типова помилка — перехід від пояснення нового матеріалу до закріплення. Іноді вчителі на етапі закріплення не подають вправи «від найпростішої до складнішої», пропонуючи учням одразу занадто складні завдання. Таким чином, діти мають перестрибнути спочатку кілька сходинок (чи вистачить у всіх сил?), а потім тупцювати на місці.
Досвідчений учитель завжди передбачає логіко-змістові переходи, щоб зберегти цілісність уроку. А якщо йому це з якихось причин не вдалося, повертається до попереднього етапу і робить «пропущений хід».
• Нераціонально дозуються етапи роботи і відпочинку (принцип домінанти).
Учитель вважає необов'язковим проводити фізкультхвилинки, тому діти, не отримавши розрядки під час навчальної діяльності, знаходять вихід в інших заняттях: малюють на партах, дряпають стінку, порпаються у портфелі, шумлять тощо. Інколи фізкультхвилинки вчителі підміняють іншою діяльністю, що не є руховою, вважаючи, що діти й так перепочинуть. Але тільки рухова активність знімає напруження, дозволяє розслабити м'язи.
Досвідчений учитель ніколи не забуде про фізкультхвилинку і за можливості пов'яже її з темою уроку.
• Нерівномірний поділ активності між учителем і учнями, або «монолог учителя».
Ми живемо, постійно ведучи діалог з собою, іншими, навколишнім світом, щоб відчувати взаємозв'язок. Тому чийсь монолог сприймається досить важко.
Є золоте правило педагогіки: «менше або порівну», тобто монолог учителя не повинен перевищувати всі висловлювання учнів на уроці.
Досвідчений учитель, проводячи урок, завжди враховує це правило.
• «Повчальний монолог учителя».
Є вчителі, схильні до повчань та моралізування. Навряд чи такі монологи є ефективними. Учням важко після етико-релаксаційного «розбору польотів» перейти до ви¬конання навчальних завдань.
Досвідчений учитель розуміє, що залучення до діяльності виховує краще, ніж постійне моралізування. Тому він планує етичну бесіду на класну годину, проводить ігри з профілактики таких порушень на групі подовженого дня, власним вчинком демонструє своє ставлення до ситуації.
Отже, правильне планування уроку з урахуванням логіко-змістових переходів та передбаченням обов'язкової фізкультхвилинки, вміння перебудуватися під час уроку, враховуючи потреби учнів, уникнення непотрібних моралізувань знімуть напруження і запобігатимуть появі деструктивного шуму на уроці.
Проблеми у викладі навчального матеріалу
Причина 1. Учень — «Я не розумію пояснення вчителя».
Учні не розуміють пояснення вчителя, тому що:
• Пояснення є складним для дітей даного віку.
Нерідко вчитель, пояснюючи матеріал, використовує незрозумілі учням поняття, вважаючи, що вони їм відомі, не враховує вікові особливості дітей молодшого шкільного віку. Найчастіше це відбувається, коли вчитель починає після випускного четвертого класу вчити першокласників, і ті прийоми, що він використовував для пояснення дітям дев'яти років, викликають нерозуміння у шестирічок.
Досвідчений учитель відчуває, що вимовляє слова, незрозумілі дітям: про це свідчать розсіяні затуманені погляди учнів, легке позіхання тощо. І обов'язково зупиниться, щоб їх пояснити, або замінить їх іншими, більш зрозумілими.
Завітаймо на урок.
Урок математики у четвертому класі. Вчителька пояснює розв’язання задачі вже 10 хвилин, детально зупиняючись на кожному етапі, по¬тім ще раз повторює. Учні спочатку уважно слухають, а потім починають шуміти. Чому?
• Пояснення є багатослівним.
Намагаючись краще пояснити, учитель використовує забагато слів, у яких можна «потонути». За багатослів'ям нерідко приховується не¬розуміння певної структури, бо, як відомо, хто ясно мислить, той ясно висловлює думки.
Також мова вчителя нерідко засмічена такими словами-паразитами, як «систематично», «буквально».
Пояснення досвідченого вчителя завжди чітке та небагатослівне. Воно охоплює сутність поняття, розкриваючи деталі поступово по мірі необхідності.
Причина 2. Учень — «Я не знаю, що робити».
• Нечітке формулювання завдань (відсутня чіткість інструктажу).
Складання навчальних інструкцій — один з найважливіших показників педагогічної майстерності. Формулювання запитання, зав¬дання тільки тоді будуть зрозумілі, коли вони логічно завершують по¬передній етап уроку, усвідомлюються учнями. Тобто, коли учень знає, що потрібно робити і чому. Якщо учень цього не усвідомлює, то виконання ним завдань схоже на дресирування, що гарантує результат, але цей результат обмежений певною ситуацією Досвідчений учитель розуміє потреби учнів у чітких навчальних інструкціях і намагається їх задовольнити.
Таким чином, щоб уникнути подібних ситуацій, потрібно звільнитися від багатослів'я при поясненні навчального матеріалу, вчитися складати чіткі інструкції до завдань.
Не враховано індивідуальні особливості учнів
• Несприятливий для учня темп ведення уроку.
Однією з причин виникнення шуму є швидкий або повільний темп ведення уроку вчителем. Є учні, яким некомфортно від того, що вони не вписуються у темп викладання. Це не завжди можна скоригувати, оскільки індивідуальний темп роботи вчителя й учнів за¬лежить від особливостей нервової системи.
Досвідчений учитель знає, що темп ведення уроку може не збігтися з індивідуальним сприйняттям деяких учнів, тому намагається застосовувати такі методи і форми роботи на уроці, які б задовольнили потреби всіх дітей.
• Індивідуальні особливості школярів.
Шуміти можуть учні, що мають особистісні проблеми. Це найважча для коригування причина, оскільки її коріння не в організації уроку, а в особистості учня. Порушуючи дисципліну на уроці, він переслідує певні цілі.
На думку американського психолога Р.Дрейкурса, психологічними цілями «поганої» поведінки є бажання:
• привернути до себе увагу;
• самоствердитися, прояви¬ти силу;
• помститися (чи конкретно вчителю, чи всьому світу дорослих);
• уникнути невдачі.
Досвідчений учитель з'ясує, чому учень порушує дисципліну, і порадиться з психологом, як йому допомогти.
Отже, що робить зазвичай вчитель, коли учні починають шумі¬ти?
• Підвищує голос, щоб закликати учнів заспокоїтися.
• Стукає ключами (ручкою, рукою) по столу, щоб привернути їхню увагу.
• Погрожує, що поставить негативну оцінку у щоденник.
• Принижує, ображає учнів, або звинувачує за створену ситуацію тощо.
Досвідчений учитель, проаналізувавши ситуацію, замислиться над причинами появи шуму та змінить щось у своїй діяльності, відмовившись від перерахованих «дієвих» способів, що не «лікують хворобу повністю», а роблять лише «штучне дихання».
Розпочніть урок посмішкою
Поради вчителю
Кожен з нас по різному починає свій урок. Хтось має звичку запізнитися, хтось економить час кидає учням «Добридень. Не вставайте. Розпочнемо урок», хтось вітається традиційно «Здравствуйте, діти. Сідайте будь ласка». Дуже часто, вчитель поєднує вітання з невербальними засобами, вражаючими увагу, готовність до контакту. Початок уроку – це той самий час, коли закладається темп, настрій, тон спілкування. Тому досить важливо правильно розпочати урок. Вирази «добридень» або «доброго ранку» несуть в собі позитивний настрій та добрий настрой. Але ніколи не вітайтеся з класом, відкриваючи журнал, записуючи число на дошці, тощо. Само по собі таке вітання нічого не значить, і ніяк не вплине ні на вас ні на учнів.
Тому, заходячи до класу привітайте всіх присутніх посмішкою, зупиніться перед дошкою, витримайте паузу (стільки, скільки буде потрібно, але ні у якому разі не робить, замість привітання, з самого початку уроку ніяких зауважень) та щиро привітайтесь: «Доброго ранку. Я рада всіх вас бачити».
Використовуючи цей прийом ви дуже швидко помітите, що без такого початку хороший урок важко розпочати.
Змінити «Ти – повідомлення» на «Я-повідомлення».
Майже всі повідомлення що ми адресуємо дитині під час уроку містять у собі слово «ти»: «Ти повинен…», «Ти не вмієш». Але у таких випадках вже само слово «Ти» впливає на дитину, як звинувачення, примушення та примушує її прийняти захисну позицію. Інша справа «Я-повідомлення». Воно показує наше ставлення та почуття не до самої дитини, а до поведінки. Наприклад: «Я не можу проводити урок якщо в класі так шумно», «Мені не подобається коли запізнюються». На перший погляд різниця між «Я-повідомленням» та «Ти-повідомленням» незначна. Однак реакція дитини дуже різна: у першому випадку учень відгороджується, огризається, у другому ж дитина має можливість довідатися про нас дорослих. Якщо ми відкриті у виявлені своїх почуттів і діти стають більш щирими у виявленні своїх. А також ми даємо можливість дітям самим прийняти рішення. І тоді вони починають враховувати наші бажання і переживання.
Якщо коротко, то «Я-повідомлення» охоплює три моменти: поводження дитини, (констатація вчинку дитини) почуття дорослого, (констатація ваших переживань) наслідки поводження дитини для дорослих (констатація наслідків поводження дитини). Наприклад: замість « Мені не подобається, що ти такий нечепурний» використовуйте свої пропозиції «Мені не подобається коли брудними руками беруть книгу».
Навчитися користуватися цим методом важко, але якщо ви попрацюєте над собою і будете наполегливо йти в цьому напрямку, вас чекає успіх та радість теплих відносин з дітьми.
Не навішувати ярликів
Дуже часто , не стримуючи емоції, ми починаємо говорити хто є хто. Ми навішуємо ярлики на дітей і тим самим заганяємо їх у жорстокі рамки, закріплюємо за ними и ці риси. «Він неуважний», «Вона двієчниця», «Він безглуздий» ці вирази створюють дитяче уявлення про себе та свої здібності. Дуже часто ярлики стають зручною відмовкою та впливають на поведінку учня. Тому, знаючи цей секрет ви можете використовувати його у своїх цілях: частіше застосовуйте у спілкуванні з дітьми «позитивні» ярлики (розумний, добрий, щирий та інші). Це допоможе вам та дітям досягти успіху.
Опиратися на позитивне!
Часто ми буваємо принципові та не терпимо недоліків. Але ж, зосереджуючись на них ми тим самим виховуємо брехунів та грубіянів. Дитина сприймає будь-які прямі звинувачення та осудливі слова як несправедливе ставлення, або зовсім не приймає цього. Тому, якщо ми змінімо такий стиль поведінки на похвалу, добрий погляд, підтримку, то вже через тиждень помітимо, що наші діти слали добріше, слухняніше, веселіше. Необхідно знаходити найменший привід для заохочення. Не обов’язково казати кожній дитині, що вона талановита, успішна, розумна. Просто спробуйте вчасно вказувати дитині на те, що в неї добре виходить, похвалить за старання. Це досить ефективний спосіб виховного впливу. Якщо ми прагнемо виховувати успішну, впевнену, самостійну людину то повинні постійно підтримувати та мотивувати дитину до успіху. А якщо ж будемо вишукувати в її вчинках тільки недоліки, то в неї може зникнути будь-яке бажання що-небудь робити або ж вона займе оборонну позицію. У вихованні опора на позитивне, добре слово, похвала - і… діти обов’язково стануть краще!
Активно слухати
Спілкування дорослого і дитини завжди було найважливішою частиною виховання. Досить часто труднощі в навчанні бувають заховані у сфері її почуттів . Тому якщо учень бажає поспілкуватися з вами окремо, приділить йому декілька хвилин. Можливо саме тоді ви дізнаєтесь про його самі глибокі та важливі переживання. При цьому дуже важливо відмовитися від прямого осуду і повернути дитині так ж відкриті почуття. У активному слуханні виявляється чудова закономірність: якщо дитяча радість кимось розділяється, то вона подвоюється, а горе зменшується вдвічі. Врешті решт, якщо ми вимагаємо під час уроку уваги та поваги до себе, то давайте спробуємо бути уважними до учнів! Та пам’ятайте, що «важкі діти – це ті, у яких немає щиросердного контакту з дорослими».
Залишати дитині право на помилку.
Помилятися – означає пізнавати життя.
Пам’ятайте про це під час уроків. Прослідкуйте за тим, як ви реагуєте на неправильну відповідь? Чи часто ви використовуєте слово «невірно», «неправильно»? Ці слова повинні зовсім зникнути під час дитячих відповідей. Є багато можливостей сказати про помилку іншими словами: «А якщо ще поміркувати…», «Чому ти так думаєш?», «А ще є думки?», «Хто вважає інакше?». Цим самим ви не як не признаєте невдачу відповідача але надаєте можливість класу шукати правильну відповідь. Таким чином вчитель перетворює уявлення дітей про помилку на нормальне і корисне явище. Якщо ви навчитесь використовувати цей прийом то дуже скоро помітите, як змінюються ваші учні! Значно підвищиться активність класу на уроці і навіть дуже сором’язливі та скромні діти будуть самі виказувати бажання висловити свою думку
Оцінюйте під час уроку.
Саме під час уроку, а не наприкінці. І ви відразу помітите різницю. Зовсім не важко по ходу уроку коментувати хто на скільки працює, це дає можливість кожному учню вплинути на кінцевий результат. Цей прийом підтримує активність, уважність, старанність дітей під час усього уроку. Спробуйте, і ви побачити наскільки більше матеріалу ви зможете опрацювати!
Відповідь з місця.
Дайте можливість відповідати учням не підіймаючись. Це допомагає, особливо сором’язливим дітям, не розгубитися і більш чітко висловити свою думку. Цей прийом можна широко використовувати під час опрацювання нової теми. Він знижує страх помилки , підіймає рівень активності учнів на уроці, економить час.
Не роздавайте обіцянок.
Буває так, що для зручності ми беремо щоденник з наміром зробити зауваження за поведінку, байдужість тощо. Але з добрих намірів ми все ж таки даємо можливість учню вплинути на ситуацію. Це правильна тактика, вона стимулює та мотивує дитину, дає їй відчути відповідальність. Але цей прийом слід використовувати досить обережно і не давати пустих обіцянок. Наприклад: якщо ви сказали учню, що щоденник буде пустим до першого зауваження… то це повинно так і бути, інакше цей метод дуже швидко втратить вплив
Звертайтеся до учнів на ім’я.
Характер звертання демонструє бажання розпочати спілкування. Саме у звертанні можна побачити індивідуальний стиль вчителя. У виборі звертання, у інтонації передається настрій вчителя, його відношення до учнів. Недаремно психологи кажуть, що ім’я людини – це самий чудовий звук для неї. Так звертаються тільки досить близькі люди, у той час як прізвище все ж таки залишається більш офіційною формою звертання. Зовсім недопустимо, звертання до одного учня на ім’я, а до іншого на прізвище. Діти сприймають це, як конкретну дискримінацію. Саме у таких випадках дитина робить висновок «вона мене терпіти не може…». До того ж, треба враховувати, що діти люблять шуткувати над прізвищами, перекручувати їх, а це часто викликає засмучення, образу, неподобства. Іноді і саме прізвище може викликати у свого власника негативні відчуття. «Звертатися на ім’я» - дуже простий прийом, але досить ефективний, якщо ви бажаєте встановити з класом нормальні дружелюбні відносини.
Введіть традиції свого уроку
Уявіть собі, що ваш предмет – це величезна країна, із своїми законами, територією, мовою (термінами)… А тепер уявіть, що на кожнім уроці ви відкриваєте для учнів її таємниці особливості та робите все за для того, щоб їм захотілося бути не просто туристами а справжніми мешканцями... У кожного народу, в кожній родині існують свої традиції. Спробуйте ввести якусь традицію, звичай саме на своєму уроці. Наприклад: особливе привітання, неповторну фізхвилинку, появу казкового чи легендарного героя з визначеннями, видача на заліках «дипломів знавця», проводження бей-рингів на при кінці теми. Тобто, це муже бути що завгодно, головне, щоб таке явище не було одноразовим. Будь яка традиція зміцнює колектив, до того ж ви можете встановити традиції разом із класом. Такий прийом зможе зробити навчання більш цікавішим, а ваш предмет – незвичайним.
Працюємо над учительськими помилками
Постановка голосу
Варто тільки звернути увагу на керування своїм голосом належним чином. Типові помилки молодих учителів — занадто тихий або занад¬то голосний голос. У першому випадку учні не чують, перепитують один одного, шумлять, відволікаються, у другому стомлюються і дратуються. Монотонне мовлення, постійно високий або постійно низький голос не дозволяють створювати ритм мови, уловлювати головну думку. Педагогові не слід чекати, поки хто не будь і учнів звернеться до нього з проханням говорити голосніше або тихіше. Перевірити рівень голосності нескладно: досить запитати тих, хто сидить в останніх рядах, чи всі чітко чують те, що говорить учитель. Необхідно запам'ятати одне просте правило: будь які звуки, що спричиняють занепокоєння горла (дряпання, першіння й ін.), будуть неправильними. Якщо ж учитель, як і раніше, відчуває утруд¬нення, то йому необхідно звернутися до фахівців, що займаються постановкою голосу.
Можна скористатися спеціальною літературою, що допоможе покращити постановку голосу:
Никольская С. Т. Техника речи. — М., 1978;
Савкова 3. В. Упражнения по технике речи.— М., 1973;
Петрова Л. А. О технике речи.— М., 19X1.
Комунікативні навички
Дуже важливо знати такий темп подачі матеріалу, який би відповідав можливостям даного класу. Помилкою не тільки вчителів-початківців, але й більш досвідчених педагогів є бажання донести велику кількість інформації у швидкому темпі, коли учні просто не встигають вникнути в сказане. Існує й інша протилежність: вчителі іноді говорять занадто повільно, роблять непотрібні паузи, начебто обдумують матеріал, а ще гірше заповнюють ці паузи вигуками («е-е е е», «ну у ) або словами-паразитами. В обох випадках процес навчання стає непродуктивним.
Іноді учитель виступає перед учнями як «сухий» лектор, занадто ускладнює мову, користується науковою термінологією, найчастіше незрозумілою учням. Практика показує, що найбільш продуктивною ( невимушена форма спілкування, коли в будь який момент учень може вступити в діалог, поставити запитання і навіть заперечити вчителеві. У цьому випадку важливо правильно відреагувати: не звинувачуючи його в незнанні чого-небудь, а переконливо відповісти, привести додаткові докази. Трапляється, учитель робить яку-небудь помилку, але не наважується виправити свій промах. Порада може бути тільки одна: негайно виправити цю помилку і подякувати учню, що на неї вказав. Таке поводження тільки додасть поваги до вас, тому що учні побачать у вас живу людину, якій теж властиво помилятися.
Ще один важливий момент у манері спілкування з аудиторією — уміння створити візуальний контакт, що неодмінно вплине на про¬дуктивність сприйняття.
Звертаючись до учня, учитель повинен дивитися в очі, але при цьому пам'ятати, що зоровий контакт має бути короткочасним Занадто пильний погляд в очі однієї людини завжди викликав бажання відвести погляд. Найбільш прийнятний візуальний контакт не фіксувати увагу на одному учневі, а дивитися немовби між ними, сковзаючим поглядом по обличчям у класній кімнаті. Тоді створюється враження, що кожен учень знаходиться в постійному контакті з учителем. Мова йде про такі уміння людини, як фокусування і розфокусування: здатності миттєво і чіпко з'єднуватися з об'єктом уваги й одночасно бачити кілька об'єктів відразу. Ці уміння потрібно тренувати відповідними вправами Психологи пропонують наступні вправи, які не потребують значних витрат часу.
Вправи на фокусування
Візьміть годинник із секундною стрілкою і спробуйте стежити за кінчиком секундної стрілки протягом 1 хвилини, потім переве¬діть погляд на кінчик годинної стрілки, потім на точку середини циферблата.
Кілька секунд зосередьте свій погляд на якій не будь точці, напри¬клад на букві в книзі, потім переведіть, погляд на інший об'єкт. Поверніться до колишнього об'єкту, намагаючись помітити щось нове і т. д.
Вправи на розфокусування
Подивіться вдалину, помітьте на обрії яку-небудь точку. Дивіться на неї пильно, поки не відчуєте, як став мінятися простір навколо, зливаючись в єдине ціле.
У темній кімнаті запаліть свічу і не відриваючись дивіться на неї.
Сядьте на стілець з виправленою спиною, руки покладіть на коліна так, щоб мізинець був спрямований у середину коліна, а інші пальці спускалися вниз. Не закриваючи очі, (пробуйте зо-середити свою увагу на кінчику носа і на обох великих пальцях рук. Потім — одночасно на кінчику носа, великих пальцях рук, великих пальцях ніг.
Почуття такту і професійна етика
Перш ніж ввійти в клас, учителю необхідно почерпнути якнай¬більше інформації про своїх майбутніх учнів з особистих справ, бесід з колегами. Сприятлива реакція й емоційний стан учнів, без сумніву, будуть залежати від того, як до них звертаються. Не знаючи учня, можна зробити зауваження, що зачіпають його, викликати протест. Ваші необережні слова будуть передані батькам і одержать небажаний резонанс. Таким чином, учитель повинний бути дуже уважним і так¬товним. І в цьому, безумовно, головну роль відіграють власні спосте¬реження, індивідуальний підхід до учня. Але буває і так, що вчитель, працюючи з одним учнем, залишає без належної уваги інших
Прагнучи якнайшвидше знайти загальну мову і класом, учителі часто спілкуються з учнями як зі своїми студентськими друзями, вживають сленг, допускають фамільярні відносини Це часто подо-бається учням, але може стати приводом для тою, щоб виявити до вас неповагу. Набагато легше поступово перейти від підкреслено офіційних відносин до дружніх, тоді як перехід від фамільярності до тимчасової строгості породить напругу у відносинах Одним словом, учитель повинен зберігати визначену дистанцію і учнями, щоб не допустити панібратства і неповаги. Це і є одна зі складових профе¬сійної етики вчителя.
Емоційний самоконтроль
Чи має вчитель право відкрито виражати свої почуття, пере¬живання, емоції? Відкрито виражені почуття допомагають відчути наше щире ставлення до теми розмови або визначеному поводжен-ню. Блокуючи свої емоції, ми змушуємо помилятися і наших учнів, що приймають помилкову демонстрацію ставлення за щиру. Але не можна втрачати контроль над своїми почуттями, піддаватися настрою. Учителеві не слід поділяти клас на «любимчиків» та «інших». Зрозу¬мію, що хтось нам більш симпатичний, а хтось викликає негативне ставлення, але вчитель не має права відкрию демонструвати свої почуття і створювати «режим сприяння» для окремих учнів. Уміння контролювати свої почуття й емоції здобувається лише на практиці міжособистісних відносин. Наприклад, на уроках часто виникають конфліктні ситуації, коли вчитель може вийти із себе, втрачає контроль над собою. У цьому випадку найкращим буде запропонувати учню поговорити після уроку, переключитися на що небудь інше. Кілька секунд цілком достатньо, щоб зібратися, оволодіти своїми емоціями. Учитель не повинен чекати проявів самоконтролю у своїх учнів, про-довжуючи спілкування в класі без зайвих емоцій, він продемонструє належний приклад.
Поради психолога вчителям
Особистісно зорієнтований підхід у навчанні грунтується на сприйнятті індивідуальності, самоцінності дитини як носія суб'єктивного досвіду, який складається у неї з перших днів життя. Учень має право на особистісний шлях розвитку та вибір засобів навчальної діяльності в межах її завдань.
Учитель, ставлячись до учня як до особистості, дає йому змогу саморозвиватися й самореалізовуватися, враховує його можливості, особливості, здібності. Взаємодія між вчителем та учнем має будуватися на основі єдності позицій, бажань, а не вимушеного спілкування.
Найголовніше завдання вчителя: максимально активізувати внутрішні ресурси своїх вихованців, щоб вони самі могли успішно впоратися з різноманітними навчальними, а в подальшому - виробничими проблемами. Дітей слід навчити на оптимальному рівні виявляти свій інтелектуально - вольовий і моральний потенціал.
Особистість педагога - лише передумова виховання дитини. Трансляція його позитивних якостей відбувається лише тоді, коли він, встановлюючи зв’язки з дітьми, створює й збагачує їхній досвід емоційних переживань.
Якщо вчитель ставитиметься до учня без справжнього інтересу і поваги, у того не буде жодних підстав сприймати себе як особистість.
Щоб зрозуміти учня, його думки, почуття, вчинки, треба брати емоційну участь у стосунках з ним, навчитися відчувати до нього постійний інтерес. Позиція безпристрасного арбітра згубна для справи.
Такому вчителю, форми і способи діяльності якого статичні, не змінюються від уроку до уроку, від року до року, сьогодні нічого робити в класі.
Якщо учень не сприймає ваших дій (способів впливу) щодо нього, то це означає лише одне: ці дії не відповідають його особистісним особливостям.
Якщо вам потрібно висловити зауваження учневі, то зробити це слід дружелюбно і з повагою до нього. Ваше несхвалення його поведінки в певній ситуації втратить негативний ефект.
Якщо виник конфлікт з учнем, не шукайте способів будь-що утвердити свою правоту. Спробуйте знайти взаємоприйнятні шляхи його розв’язання.
У багатьох своїх учнях учитель вбачає однодумців і спільників. Досягти професійного успіху вчитель може, лише узгоджуючи свої дії з ними.
Коментарi